Гіпсокартонні роботи - Каркасне облицювання стін
 
Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 178
Статистика
Форма входу
Каркасне облицювання стін
Каркас являє собою плоску або просторову конструкцію з шарнірним або жорстким з’єднанням його складових елементів (балок, ригелів, стояків).

Рис. 1.7.1. Загальний вигляд каркаса перегородки

За призначенням каркаси гіпсокартонних і гіпсоволокнистих систем поділяють на стельові, перегородкові та пристінні.
За матеріалом конструкції — на металеві та дерев’яні.
За розташуванням елементів каркаси можуть виготовлятися з їх розташуванням в одній площині (на одному рівні) або у двох площинах (на двох рівнях). У складі каркаса можуть бути відокремлені основні та тримальні елементи. Основні елементи кріплять до основи (стіна, стеля) будівлі або споруди, а тримальні елементи — до основних. До тримальних елементів кріплять елементи обшивки з ГКП або ГВЛ. Отже, дворівневі каркаси для обшивок з ГКП або ГВЛ являють собою конструкції, що складаються з двох рядів дерев’яних брусків або з двох рядів металевих елементів, розташованих перпендикулярно один до одного. Якщо елементи каркаса розташовані на одному рівні, то вони об’єднані в рамну конструкцію (рис. 1.7.2).



Рис. 1.7.2. Конструкції каркасів стель для гіпсокартонних систем:
а — дворівнева конструкція стелі з дерев’яних брусків; б — рамна конструкція каркаса; в — дворівнева конструкція стелі з металевих елементів

Елементи металевих каркасів (напрямні, стоякові профілі, балкові елементи) з’єднуються між собою сталевими шурупами, заклепками, виштампуванням. Елементи дерев’яних каркасів з’єднуються за допомогою шипогніздових, шпонкових, шпунтових з’єднань, а також за допомогою цвяхів, шурупів, скоб, з використанням клею.
Монтаж каркасів має здійснюватися з обов’язковим виконанням таких умов:
каркас має бути у міру жорстким, що визначає призначення відстані, з одного боку, між точками його кріплення до тримальних конструкцій будівлі, а з іншого — між основами та тримальними елементами;
елементи каркаса мають бути недеформованими та рівними (погнуті металеві елементи непридатні для використання в каркасі), дерев’яні бруски (рейки) не можна виготовляти з косошарової деревини або застосовувати з послабленнями їх перерізів, дерев’яні елементи каркаса повинні мати достатні розміри для забезпечення мінімальної ширини спирання на них ГКЛ або ГВЛ;
за потреби підвішування до каркасів обладнання, меблів, світильників вони мають бути підсилені допоміжними елементами, спареними профілями стояків з потрібною орієнтацією один відносно одного.
Основні елементи металевого каркаса
Окрім ГКП і ГВЛ, підприємства «Кнауф» випускають усі інші комплектуючі вироби для сухого будівництва, матеріали яких цілком сумісні, що є одним з найважливіших принципів комплектних систем. У зв’язку з невеликим модулем пружності ГКП і ГВЛ необхідністю підвищення жорсткості, міцності та стійкості огороджувальних конструкцій і зниження вигинів підвісних стель з урахуванням потрібних умов звукоізоляції та вогнестійкості, для встановлення обраних конструкцій необхідно застосування каркасів. Комбінація ГКП і ГВЛ, каркаса та кріпильних елементів дозволяють створювати різноманітні будівельні конструкції, що втілюють будь-які задуми архітектора під час проектування інтер’єрів приміщень житлових і цивільних будівель. При цьому можуть використовуватися як металеві, так і дерев’яні каркаси.
З появою можливості кріплення гіпсокартонних виробів до металевих каркасів за допомогою самонарізних шурупів без попереднього просвердлювання отворів їм почали віддавати перевагу через їх легкість, міцність, зручність у монтажі та припасуванні, вогнестійкість і довговічність. Металеві каркаси для огороджувальних конструкцій і підвісних стель із використанням ГКП і ГВЛ виготовляють з металевих профілів і деталей, що випускаються як підприємствами «Кнауф», так і заводами, що не входять до групи підприємств «Кнауф» за єдиними стандартами.
Профілі для комплектних систем «Кнауф» виготовляють з оцинкованої гальванічним способом м’якої нелегованої сталі методом холодного прокату.
 
Рис. 1.7.3. Профілі для комплектних систем «Кнауф»


Товщина профілів — 0,56—1 мм. Елементи каркаса, застосовуваного, наприклад, для обрамлення дверних прорізів, можуть виконуватися з металевих профілів, що мають товщину стінки 2—2,5 мм. Для комплектних систем міжкімнатних перегородок стінових облицювань каркаси, як правило, виконують з профілів товщиною 0,6 мм. В особливих випадках, за підвищеної висоти перегородок, товщина стояків може бути більшою за 0,7 або 1 мм (рис. 1.7.4).


Рис. 1.7.4. Розміри елементів профілю для комплектних систем «Кнауф»:

а — ширина стінки профілю (50,75,100 мм); б — висота полиці профілю (50 мм); в — товщина профілю (1,8 мм); г — ширина загину профілю СW (7 мм)

Профілі для гіпсокартонних і гіпсоволокнистих комплектних систем «Кнауф» випускаються з U-подібним і С-подібним поперечними перерізами (рис. 1.7.5, 1.7.6), причому в більшості випадків жорсткість стінових і стельових профілів збільшується шляхом гофрування їх полиць і стінки в поздовжньому напрямку в процесі холодної прокатки.

Рис. 1.7.5. U-подібний профіль (UW)

Рис. 1.7.6. С-подібний профіль(СW)

Рекомендовані до використання при влаштуванні каркасів металеві профілі залежно від призначення маркуються та мають відповідні позначення (табл. 1.7.1).

Таблиця 1.7.1
Форма перерізу та марки металевих профілів для гіпсокартонних і гіпсоволокнистих конструкцій


Основні типи металевих профілів

Також у залежності від призначення профілів виділяють основні їх типи, наведені в табл. 1.7.2.


Таблиця 1.7.2


Основні типи металевих профілів та їх технічні характеристикиНапрямні UW-профілі (рис. 1.7.7) призначені для влаштування стельових (верхніх) і підлогових (нижніх) напрямних при влаштуванні перегородок і мають U-подібну форму. Вони прокочуються без улаштування загнутих кромок з тим, щоб стояковий профіль щільно без зазорів заходив у верхні та нижні напрямні.

Рис. 1.7.7. Напрямний стельовий профіль

Напрямні UW-профілі також використовують для влаштування перемичок між стояковими профілями в каркасах перегородок і облицювань. Їх виробляють з готовими отворами діаметром 8 мм у стінці профілю, призначеними для установлення дюбелів, що значно полегшує процес кріплення профілю до тримальної основи. За потреби додаткові отвори для дюбелів можна просвердлити в стінці профілю за допомогою електродриля.

Стоякові CW-профілі мають загнути всередину кромки (рис. 1.7.8). У їх стінках можуть бути Н-подібні просічки (рис. 1.7.9), що дозволяє шляхом відгинання ділянок стінки профілю в межах просічки отримати отвори для пропускання кабелів, дротів, труб. Ці просічки, однак, не повинні надмірно послаблювати переріз стояка, для чого мінімально допустимі відстані між сусідніми отворами приймаються такими, що дорівнюють 50 см.

Рис. 1.7.8. Стояковий профіль

Рис. 1.7.9. CW-профілі стоякові з Н-подібними просічками в стінах

Стоякові профілі служать як вертикальні стояки каркаса перегородок і облицювань, що обшиваються ГКП і ГВЛ. Монтують стояковий профіль у парі з відповідним за розміром напрямним профілем (рис. 1.7.10).

Розташування гофрів на полиці профілю — один у центрі та два по краях на відстані 10 мм від центрального — забезпечують зручність майстрові в установці шурупів при кріпленні ГКП або ГВЛ. Центральний гофр є орієнтиром при встановленні як каркаса, так і обшивки.

Стельовий CD-профіль має С-подібну форму і призначений для влаштування каркасів підвісних стель і облицювань стін (рис. 1.7.11). Полиці профілю мають по три гофри, що надають йому додаткової жорсткості.

Рис. 1.7.11. Стельовий CD-профіль

Стінка CD-профілю також має три гофри: один у центрі та два більш широких — по краях.

Кріплення CD-профілю до тримальних основ здійснюється за допомогою спеціальних підвісів (прямих і з затискачем). Краї полиць профілю загнуті всередину і за рахунок цього він висить на підвісі із затискачем. Прямі підвіси кріпляться на профілі за допомогою гвинтів LN.

Широка стінка (60 мм) служить зручною основою для кріплення ГКП і ГВЛ. Із застосуванням спеціальних з’єднань, що входять до комплекту підвісної стелі, та стельових CD-профілів забезпечується швидкий і нескладний монтаж каркаса потрібної конструкції з мінімальними витратами часу.

Напрямний стельовий UD-профіль використовують для монтажу каркаса однорівневих підвісних стель і облицювань стін.

С-подібні і U-подібні профілі вкладають один в одного й обклеюють липкою стрічкою.

Пакет сталевих профілів найчастіше складається з 10 рядів по чотири профілі в кожному. При складуванні пакети профілів можна укладати в штабелі (заввишки не більше 3 пакетів) на дерев’яних підкладках. При складуванні елементів каркаса необхідно враховувати допустиме навантаження на перекриття. Металеві профілі слід зберігати у сухому приміщенні (рис. 1.7.12).

Рис. 1.7.12. Складування елементів каркаса

Під час монтажу каркасів підвісної стелі UD-профіль кріпиться по периметру приміщення.

При встановленні каркаса облицювання він кріпиться до підлоги та стелі.

У стінці профілю є отвори діаметром 8 мм. Вони розташовані з кроком близько 250 мм і призначені для кріплення до стін за допомогою дюбелів.

Профіль кутовий призначений для захисту зовнішніх кутів гіпсокартонних або гіпсоволокнистих обшивок від механічних пошкоджень (рис. 1.7.13).

Рис. 1.7.13. Металеві профілі для опорядження кутів:
а — перфорований кутик для захисту від відколів при ударних впливах; б — сітчастий кутик для опорядження кутів при штукатурних роботах; в — металевий маяк Т-подібного профілю для штукатурних робіт

Переріз LW-профілю виконано у формі гострого кута (85°), що забезпечує його щільне прилягання до поверхні кута перегородки або облицювання.

Полиці профілю мають перфорацію у вигляді отворів діаметром 5 мм. При його встановленні в отвори проникає шпаклівка, попередньо нанесена на кут конструкції, що забезпечує міцне зчеплення профілю з поверхнею обшивки.

Установку LW-профілю на кути гіпсокартонних або гіпсоволокнистих обшивок можна здійснити також за допомогою спеціального пристрою для кріплення кутових профілів.

Профіль гнутий застосовується в каркасах (рис. 1.7.14) криволінійних конструкцій (здебільшого стель) і виготовляється з CD-профілю 60×27 з різними радіусами гнуття, але не менше 500 мм.

Рис. 1.7.14. Гнутий профіль

Згинання може бути виконано стінками як усередину, так і назовні, що визначатиме, відповідно, випуклу або ввігнуту форму. Максимальна довжина дуги аркового профілю (розгортка) складає 6000 мм, що обумовлено можливостями виробництва.

Каркаси з дерева для сухого будівництва слід передбачати в приміщеннях зі зниженою пожежною небезпекою. Елементи дерев’яних каркасів виконують з рейок, брусків, дощок.

Для виготовлення дерев’яних каркасів найчастіше використовують перерізи дерев’яних брусків, позначені в табл. 1.7.3.


Таблиця 1.7.3
Розміри перерізів дерев'яних брусків для монтажу дерев'яних каркасів з використанням ГКП і ГВ


Для виготовлення дерев’яних каркасів і заготовки їх елементів має використовуватися високоякісна деревина, без дефектів і деформацій.

Дефектами деревини, що знижують її технічну цінність, є косошаруватість, тріщини, відмерлі сучки та гнилі. За необхідності допускається додаткове оброблення елементів каркасів (острожка, вибірка пазів) для закріплення опор, підвісів, фіксаторів та інших кріпильних пристроїв.

При виготовленні дерев’яних каркасів гіпсокартонних систем слід звертати увагу на вологість деревини. Свіжозрубане дерево містить приблизно 60 % води (хвойні породи). При більш-менш тривалому сушінні дерева на повітрі в штабелях частина природної вологості втрачається, і до моменту його розпилювання дерево перебуває в напівсухому стані (містить від 20 до 30 % вологи). Після розпилювання дерева і зберігання пиломатеріалів у сухих і провітрюваних приміщеннях отримують повітряно-сухі пиломатеріали, що містять не більше 10—15 % вологи.

Для влаштування дерев’яних каркасів мають використовуватися пиломатеріали для антисептованої деревини не нижче другого сорту. Вологість деревини при застосуванні пиломатеріалів у конструкціях має бути в межах 12 ± 3 %.

При використанні дерев’яних каркасів для гіпсокартонних і гіпсоволокнистих обшивок у вогких приміщеннях слід брати до уваги властивість розбухання деревини при зволоженні. У зв’язку з цим перед кріпленням до каркаса ГКП або ГВЛ має пройти час, необхідний для адаптації деревини до мікроклімату приміщення. При зміні вологості деревини на 1 % відбуваються зміни в поздовжніх розмірах елементів до 0,01 %, а в поперечних — до 0,24 %.

Усі деталі дерев’яного каркаса мають бути захищені від пошкодження грибками та точильниками просоченням антисептиками. Вогнестійкість деревини можна підвищити шляхом її фарбування антипіренами. Якість усіх засобів, що використовуються для захисту деревини, має бути підтверджено відповідними сертифікатами.

Дерев’яний будівельний матеріал, який використовують для влаштування каркасів та обрешіток гіпсокартонних і гіпсоволокнистих систем, складується в штабелі на підкладках, що забезпечують їх провітрювання, в сухих закритих приміщеннях, безпечних щодо пожежного стану.

Монтаж елементів каркаса виконують із застосуванням деталей кріплення: шурупів, дюбелів і т. ін. Каркаси до основи можуть закріплюватися шурупами (до деревини); електрозварюванням (до сталі); болтами і дюбелями (до бетону); геометричного замикання (з використанням порожнин в основі); закладними деталями або анкерами.
Металеві напрямні профілі до підлоги, стелі і стінок закріплюються шурупами або дюбелями.

Тип дюбелів добирається в залежності від основи та призначення:
бетон, цегляна кладка з повнотілої цегли — використовують анкерні пластмасові дюбелі діаметром 6, 8 мм завдовжки 35; 40; 50; 70; 80 мм або металеві дюбелі діаметром 6 мм завдовжки 49 мм (рис. 1.7.15);

Рис. 1.7.15. Пластмасова оболонка від анкерного дюбеля
кладка з дірчастої цегли або порожнистих блоків, стінки з пустотілих конструкцій — використовують дюбелі для пустотілих конструкцій діаметром 11 мм та 13 мм і відповідно завдовжки 49—77 мм і 51—79 мм;
для кріплення напрямних профілів і підвісів до тримальних конструкцій — використовують дюбель діаметром 6; 8 мм і завдовжки 35; 40; 50; 70; 80 мм з граничною вогнестійкістю до 45 хв;
для забезпечення вогнестійкості більше 45 хв використовують дюбелі з металевою оболонкою діаметром 6; 8, завдовжки 49 мм (рис. 1.7.16);

Рис. 1.7.16. Дюбелі з металевою оболонкою:
а — положення металевого дюбеля в бетоні; б — металевий дюбель
навісне обладнання на ГКП і ГВЛ закріплюють за допомогою спеціального дюбеля з шурупом (рис. 1.7.17);

Рис. 1.7.17. Спеціальний дюбель з шурупом
для з’єднання металевих елементів каркаса з різних типів профілів (напрямних, стоякових, стельових) застосовуються самонарізні (сталеві) шурупи з вістрям свердлового типу і циліндричною головкою типу LN 9,5 або LN 16 (табл. 1.7.4).

Таблиця 1.7.4
Шурупи самонарізні для кріплення металевих елементів каркаса

Антикорозійний захист шурупів забезпечено нанесенням на них кадмієвого покриття або фосфатуванням. При цьому вони намагнічуються та легко центруються в головці шуруповерта під час загвинчування.
Для кріплення стельового профілю CD 60/27 і дерев’яних брусків каркаса при обличкуванні стін мансард і каркасів підвісних стель використовують прямий підвіс (рис. 1.7.18), виготовлений з оцинкованої сталі завтовшки 0,8 мм, габаритні розміри для кріплення стельового профілю — 60 × 30 × 125 мм; для дерев’яних брусків — 50 × 30 × 123 мм.

Рис. 1.7.18. Прямий підвіс:
а — загальний вигляд прямого підвісу; б — кріплення профілю за допомогою прямого підвісу до стіни
Дерев’яні елементи каркаса (обрешітки) тримальних гіпсокартонних перегородок кріпляться між собою цвяхами або шурупами. При цьому дерев’яні елементи з’єднуються в шпунт (рис. 1.7.19).

Рис. 1.7.19. З’єднання дерев’яних елементів каркаса в шпунт

З’єднання дерев’яних елементів з шурупами в кожному вузлі кріплення здійснюють як мінімум одним шурупом. Як правило, використовують самосвердлувальний самонарізний шуруп з конічним вістрям змінного перерізу. При цвяховому з’єднанні дерев’яного каркаса в кожному вузлі їх слід кріпити двома цвяхами, що забиваються під кутом до площини каркаса в протилежних напрямках урозгін.

Глибину зарівняння шурупа або цвяха у деревину слід застосовувати для шурупів b ≥ а; для цвяхів — b ≥ 1,5 а, де b — глибина зарівняння, а — товщина прикріплюваного елемента (рис. 1.7.20).

Рис. 1.7.20. Кріплення брусків каркаса:
а — цвяхове кріплення тримального профілю; б — гвинтове кріплення тримального профілю

Гіпсокартонні перегородки «Кнауф» є конструкціями внутрішніх стін поелементного складання, які можуть застосовуватися в різних будинках і спорудах із сухим, нормальним і вологим режимом для реалізації будь-яких планувальних рішень.

Гіпсокартонні комплектні системи перегородок являють собою стінові конструкції, до складу яких входять:
металеві напрямні профілі (UW), що прикріплюються до міжповерхових перекриттів будинку шурупами і дюбелями (з кроком не більше 1 м);
металеві стояки з профілю (CW), які з’єднуються з напрямними профілями й утворюють разом з ними єдиний каркас;
гіпсокартонні плити, які прикріплюються шурупами-саморізами до металевого каркаса; різні модульні елементи (дверні коробки, дверні блоки, універсальні опорні стояки, траверси, тримальні стояки сантехобладнання або блоки для його монтажу, напрямні для кріплення труб).

Напрямні та стоякові профілі каркаса перегородок з метою забезпечення надійної звукоізоляції мають установлюватися на поліуретанову або пінкогумову стрічку. Звукоізоляція може бути підвищена за допомогою конструктивних заходів. Звукоізоляційну здатність виражають у децибелах (дБ). Чим вищий цей показник, тим краща звукоізоляція внутрішньої стінки.

Більшість комплектів для будівництва міжкімнатних перегородок базується на металевому або подвійному каркасі залежно від вимог звуконепроникності та пожежної безпеки. Металеві каркаси обшиваються одним, двома або трьома шарами ГКП. У порожнині каркаса (між ГКП) розташовують ізоляційний матеріал (мінеральну вату, скловату, шлаковату).

Слід розрізняти перегородки стоякової конструкції: каркас складається з системи вертикальних елементів — стояків, до яких прикріплюють ГКП, здебільшого, у вертикальному положенні (здійснюють поздовжнє кріплення ГКП); ригельної конструкції: каркас має систему горизонтальних ригелів, до яких прикріплюють ГКП завтовшки 25 мм (поздовжнє кріплення ГКП). Можна також використовувати і перпендикулярне розташування ГКП відносно каркаса з вертикальними тримальними елементами.

Конструктивні схеми перегородок «Кнауф» та вимоги до них

Конструктивні схеми перегородок «Кнауф» серії W11, рекомендованої для застосування в приміщеннях і будівлях, наведено в табл. 1.7.5.


Таблиця 1.7.5
Конструктивні схеми каркасно-обшивних перегородок «Кнауф» серії W11/С11












При реалізації конструктивних схем каркасно-обшивних перегородок, поданих у табл. 1.7.5, мають братися до уваги такі конструктивні вимоги.
Стики профілів і брусків у стояках каркаса мають розташовуватися врозгін. При цьому на одному рівні має бути не менш ніж 20 % стиків.
Стикування стояків дерев’яного каркаса слід здійснювати з використанням металевих накладок.
У верхній і нижніх обв’язках каркасів напрямні профілі та бруски можна з’єднувати у стик.
Стики брусків у верхній обв’язці дерев’яного каркаса перегородок мають розташовуватися над стояками, в нижній обв’язці між ними.
Напрямні металеві профілі та дерев’яні бруски верхньої та нижньої обв’язок каркаса, а також стояки, що прилягають до стін, пілястрів і колон, кріпляться дюбелями з кроком не більше 1000 мм, але не менш ніж трьома кріпленнями на один профіль або брусок. Напрямні профілі каркаса перегородок з тришаровою обшивкою та шарами оцинкованої сталі між шарами обшивки (див. схему 6 у табл. 1.7.5) слід кріпити дюбелями з кроком не більше 500 мм як до підлоги, так і до стелі.
Стояки металевого каркаса до напрямних профілів кріпляться просікачем методом «просікання з відгином», а дерев’яного — цвяхами або шурупами.
У місцях горизонтальних стиків між ГВЛ слід передбачати горизонтальні вставки в каркас з металевого профілю АН або CW або дерев’яних брусків, що закріплюються до стояків каркаса, або вставку зі смуги ГВЛ завширшки 100 мм. Якщо каркас обшивається ГКП, вставку роблять тільки у разі одношарової обшивки.

Для забезпечення необхідної звукоізоляції перегородок передбачається наклеювання ущільнювальної звукоізоляційної стрічки на стінки стоякових і напрямних профілів, що кріпляться до стін, колон, пілястрів, підлоги та стелі.

Таке саме ущільнення або герметик уміщується між спареними стояками металевого каркаса (див. схему 4 у табл. 1.7.5).

Для уникнення небажаних деформацій каркаса перегородки при прогинанні перекриття, що лежить вище, під діючим на нього навантаженням слід передбачати пристрій рухомого з’єднання перегородки та стель.

Висота перегородок «Кнауф» залежить від групи приміщень, у яких вони зводяться (табл. 1.7.6).


Таблиця 1.7.6
Допустимі висоти гіпсокартонних перегородок з металевими стояками каркаса
при товщині сталі 0,6 мм і осьових відстанях між стояками 625 мм (згідно з DIN 4103)

Висоту гіпсокартонних перегородок з дерев'яними каркасами згідно з DIN 4103 може бути призначено відповідно до рекомендацій табл. 1.7.7.


Таблиця 1.7.7
Допустимі висоти гіпсокартонних перегородок з дерев'яним каркасом

Група І (приміщення з незначною кількістю людей) — квартири в житлових будинках, номери в готелях і мотелях, офіси, кабінети і палати в поліклініках і лікарнях, коридори цих будинків.

Група II (приміщення зі значним скупченням людей) — лекційні й актові зали, читальні зали бібліотек, класні приміщення в школах, аудиторії навчальних закладів, виставкові, торгові та спортивні зали, операційні зали терміналів, зали їдалень, кафе і ресторанів.

Умовне позначення типу конструкції дозволяє встановити матеріал каркаса конструкції та тип стоякового профілю, загальну товщину перегородки.

Наприклад:

CW 50/100, HW 100/125.

CW — металевий профіль для перегородки;

H — матеріал стояка — дерево;

W — гіпсокартонна перегородка;

50/ — розмір стояка типу CW (товщина внутрішньої порожнини перегородки);

100/ — розмір стояка типу Н (товщина внутрішньої порожнини перегородки);

/100 — загальна товщина перегородки;

/125 — загальна товщина перегородки.

За різницею між розмірами загальної товщини та профілю стояка можна визначити товщину обшивки застосовуваних типових конструкцій, наприклад:

W 50/100: товщина обшивки — дві гіпсокартонні плити по 12,5 мм (2 × 12,5) з кожного боку;

HW 100/125: товщина обшивки — одна гіпсокартонна плита товщиною 12,5 мм (1 × 12,5) з кожного боку.

Якщо при влаштуванні подвійної перегородки встановлюють два ряди стояків, то розмір типового профілю позначають із додаванням знака «+», наприклад:

CW 50 + 50/260; CW 75 + 75/205.

Загальна товщина перегородки дозволяє визначити, встановлені стояки щільно один до одного чи між ними є проектний зазор.

Перегородки з подвійним каркасом виконуються з подвійною обшивкою, що можна визначити за відповідним умовним позначенням:

CW 50 + 50/250 — товщина внутрішньої порожнини 250 – (4 × 12,5) = 200 мм, а зазор між стояками 200 – 2 × 50 = 100 мм.

Розмічування місць розташування основних елементів каркасів

Розмічування підлоги. Розмічування по рівній підлозі (підготовленій основі, стяжці) здійснюють крейдою або олівцем. Роботу виконують удвох. Для виконання якісної розмітки необхідно прокласти базові лінії, від яких у подальшому відкладатимуться всі розміри та кути (рис. 1.7.24). Для цього на відстані 200—300 мм від стіни паралельно дверному прорізу прокладають першу базову лінію (БЛ1).

Рис. 1.7.24. Базова лінія на підлозі

У куті приміщення на відстані 300 мм від стіни, вздовж якої прокладатиметься базова лінія, вбивають цвях або дюбель (рис. 1.7.25) так, щоб до нього можна було прив’язати відбивний крейдовий шнур.

Рис. 1.7.25. Місце вбивання цвяха або дюбеля

Закріплюють крейдовий відбивний шнур до першого вбитого дюбеля, потім протягують його до другої точки і прив’язують другий кінець шнура до другого дюбеля (рис. 1.7.26), не вбиваючи дюбель. Натягують шнур до другої відміченої точки.

Рис. 1.7.26. Місце розташування крейдового відбивного шнура:
1 — шнур

Корегують положення другої точки, перевіривши паралельність шнура дверному прорізу за допомогою рулетки або лінійки.

Робітники фіксують відбивний шнур у другій точці, одночасно тягнуть його вертикально вгору і різко відпускають — на підлозі відіб’ється крейдова базова лінія.

Другу базову лінію (БЛ2) прокладають перпендикулярно першій уздовж стіни з віконними прорізами також на відстані 200—300 мм від стіни (рис. 1.7.27).

Рис. 1.7.27. Розташування другої базової лінії

Важливо, щоб друга базова лінія була паралельною віконним прорізам. У випадках, коли неможливо задовольнити двом вимогам — перпендикулярності першій базовій лінії і паралельності віконним прорізам, слід вирішувати, що важливіше — ідеальна прямокутність чи паралельність майбутньої обшивки віконним прорізам.

Розмічування ліній поздовжніх напрямних профілів проводять паралельно базовим лініям. Лінію поздовжнього напрямного профіля прокладають на відстані 60—100 мм від стіни. При цьому за точку відліку приймають найбільш виступаючу точку стіни. Паралельно базовим лініям креслять лінії для встановлення напрямного профілю перегородок згідно з будівельним кресленням (рис. 1.7.28).

Рис. 1.7.28. Лінія (переривчаста) для встановлення напрямного профілю

Уздовж стелі з дверним прорізом на відстані 600 мм від кута розмітки відмічають місце встановлення першого стоякового профілю. Розмічування для стоякових профілів роблять зліва направо (рис. 1.7.29).

Рис. 1.7.29. Розмітка для стоякових профілів

Від першої відмітки з кроком 600 мм відмічають місця встановлення стоякових профілів на підлозі та відмічають місця встановлення стоякових профілів дверного прорізу згідно з будівельним кресленням. Таким чином, біля дверного прорізу відстань між двома сусідніми стояковими профілями може бути меншою або дорівнювати 600 мм (рис. 1.7.30).

Рис. 1.7.30. Розмітка для стоякового профілю біля дверного прорізу

Таким чином відмічають й інші точки встановлення стоякових профілів у кутах приміщення. Розмічування місць встановлення стоякових профілів у місцях віконних прорізів виконують аналогічно дверним прорізам.

Розмічування стелі. Після розмічування підлоги розмітку напрямних ліній слід перенести на стелю. Виконують цю роботу вдвох. Беруть висок та олівець і піднімаються на розкладну драбину в одному з кутів приміщення.

Переносять кутові і проміжні точки на стелю. Відмітки на стелі слід робити достатньо помітними — такими, щоб їх було видно після того, як буде накреслено напрямну лінію (рис. 1.7.32).

Рис. 1.7.32. Перенесення кутових і проміжних точок на стелю:
1 — лінія розмітки

По всьому периметру приміщення точки з’єднують олівцем за допомогою двометрової лінійки з одночасною перевіркою розмірів кутів косинцем.

Розмічування перегородок виконують аналогічно (рис. 1.7.34).

Рис. 1.7.34. Розмітка положення перегородки



Пошук
Годиник
Календар
Погода
 
 
Середа В.В. © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz